розривки і тарочки, бо при цих нагодах любила згадувати давні часи із забавами у великих панів, де вона блистіла своїм дотепом, манерами і строями, на які сипав небіщик повними руками срібло.
Лиш від часу, як найшлася в доньки донечка, також по імені матері й бабуні, Ева, вона мов опамяталася, відтягнулась від товариства і перебувала найрадше в доньки. Займалася внучкою або перебувала у себе дома, коло хазяйства із своєю вірною слугою і на відміну втихомирювала свого „червяка“ алькоголем.
Коли такий момент находив на неї, ніхто не був усилі стримати її, дарма, що о. Захарій робив усякі зусилля відвернути її від того налогу.
Внучка Ева, що доволі вчасно пізнала хибу бабуні, яку любила понад усе, бо змалку виховалась при ній, коли мама була занята хазяйством, стримувала її неодин раз просьбами від трунків. Вона не могла дивитись на неї, коли була в опянілім стані, і нераз погрожувала:
— Кину вас, бабуню, і поїду на науку у світ, щоб навіть не сподівалися мене хоч раз у рік бачити. І переходячи на інший тон переконувала її:
— Про що будемо з вами говорити, коли вернусь із чужини і застану свою дорогу бабусеньку нетверезу з запухлими очима, червоним носом, розбитим чолом, яке я унаслідила по вас; а матусеньку ще гірше прибиту, як звичайно, а батька з погіршеною хоробою. Остаточно, застановіться над одним. Татунчик противиться тому, щоб я йшла на
