як молода, багата вдовиця, дотепна й гостинна, безжурне життя, влаштовуючи ріжні забави з танцями при чаю і трунках. Добродушна помагала убогим ріжних націй, головно українцям, давала радо на ріжні добродійні цілі, без надуми зєднала собі в цілій околиці симпатію і прихильність, хоч чимраз частіше бачили її підхмелену.
Лихі язики впевняли, що молоді поштові експедитори давали причину до того своїм неточним урядуванням, другі, що за багато вона перебувала на самоті, інші, що з туги за донькою, яка лише підчас вакацій перебувала дома.
Донька скінчивши свою освіту, скоро у шіснацятім році життя, не залишилась довго у домі мами. Спори мами з нею, яка вдалася з поверховности і вдачі до свого батька, доходили іноді до прикрих сцен.
Один молодий, поважний богослов, у селі Покутівці на відпустці познайомився з Евою Орелецькою і до року перед висвяченням звінчався. Мати Орелецька справила доньці гучне весілля, спросивши не лише інтеліґенцію містечка, але й дідича з родиною з Покутівки.
О. Іван Захарій, бо це він був тим щасливим зятем пані Орелецької, зєднав собі симпатію дідича Покутівки так, що коли треба було взяти сотрудника, його вибір випав на нього і о. Захарій залишився там по сьогоднішний день.
Пані Орелецька, чи як її селяни називали „Орелиха“, не покидала своєї звички улаштовувати
