ліґента. А про „глибінь“ — про яку ви говорите, що ви хотіли сказати?
— Я хотів спитати, як мені ту глибінь в народі віднайти, коли я, як ви лише іншими словами кажете, лише очима живу, і безнастанно тільки користи шукаю.
— Хліба, пане Цезаревичу, не можна вважати за великий гріх. Це ж перша умова існування і в тім треба йому на поміч іти. Киньте „глибінь“, а просвіщайте його почавши від тілесної культури аж що високого розвою його духовости. „Глибінь“ прийде сама, бо вона не „ґеній“, як сказав Ґете, лиш природа. Подумайте про Шевченка, про Франка та інші наші глибини, що вийшли не з їншої верстви як з „черні“.
На хвилину запанувала мовчанка, Юліян сягнув по папіросницю, а до ґанку підійшов листонош і подав часопис і лист для панни дому.
О. Захарій спитав його, чи невідомо йому, чи не вернулася пані Орелецька, директорка пошти, до дому. Виїхала з їмостю і панночкою ще зраня і досі їх нема.
Ні. Не чув нічого.
— Скажіть мені, молодче, чи таких є більше, такої думки, як ви, себто, що відтягаються від богословя?
— Ні. Я цього не сказав би — відповів Юліян. — Я говорив тільки сам за себе.
— Кажуть, від молоді поступ ішов та йде. Який може бути поступ від тих, що ще самі незрілі, а може і зовсім буденні?
