Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/72

Ця сторінка вичитана

„Отче наш“; чого я не хотіла б. Я цілком певно цього не хочу. Особливо, коли бачу як моя мати навколішках молиться. А раз я навіть бачила, як вона хрестом лежала у церкві й молилася. — Ні, ні, — додала майже з переляком — Ми не сміємо Господа Бога і Христову науку, як впевняє татунцьо, занедбувати. Правда? Коли грім із страшним лоскотом серед блискавки вдаряє, — я скоро хрещуся. Чому так? Він відповів: — Мабуть маємо у крові. Греки й римляни? Греки зробили гарне людське тіло образом совершенства і щойно з нього виробили образ бога, прославляючи совершенне тіло на землі, як божу істоту, що перебувала в небі і звідти кермувала. Цей погляд, як знаєте, витворив і грецьку різьбу. Статуя, що була найкращою з усіх, мусіла певно зображати якогось бога, бо виражала безсмертний супокій, яким бог нас перевищає. Ах, кілько можна про них, їх ідеали, культуру й працю говорити. Я великий прихильник старинного світа, лише за мало про нього покищо знаю.

Ева держала чотиро-листковий листочок „щастя“ і слухала. Коли він скінчив, вона зідхнула.

Підсуваючи йому листок через стіл сказала:

— Я поділюся з вами оцим щастям. Хочете?

Він усміхнувся.

— Ні, — відповів. — Це ваша власність. Яке діло кому до того?

Щастя треба собі самому здобути. Що сам здобуду, то знаю, що моє.

Ну, коли він не хоче з нею поділитися щастям,