За тим усім тут, серед чого виросла і що тут гарне. За лісом, за бабунею…
— А за ставом?
Вона усміхнулася.
Вона і сьогодні була там і вчора.
У дощі?
Так. Вона любить приглядатися воді, коли великі раптові краплі скачуть і тонуть під поверхнею води. Але приглядалася не довго. Було надто мокро і під парасолею невигідно. Дотого вона боїться салямандер і водних змій. У лісі було краще, так тихо, так заспокійливо. Вона мимоволі обняла руками одного дуба і притиснула чоло до нього. Їй було сумно. І скоро звідти вернулась. Нехай він гляне, що вона найшла. Чотиролисткову конюшинку. „Щастя“ зовуть це.
Він знає. Його сестри ховали оттаке зілля в молитовнику.
Вона счудувалася.
Його сестри по старосвітськи виховані. Моляться? Молода дівчина видивилася на нього побільшеними очима.
Дуже побожні. А вона?
Вона зігнулася почерез стіл і відповіла пошепки.
— Відколи я прочитала Біхнера „Kraft und Stoff“ і Дрепера, я стала іншою… Ах, пане Цезаревич, які були греки й римляни! Др. Емі знає чудово старинну історію. Які відмінні були їх ідеали від наших. Від теперішних. Я боюся, що зчасом забуду і
