ти сонця, що клонилося до заходу, жевріючи — вода ставу.
Він доглянув воду.
Сонце, здавалося, втікало перед ними між деревиною. Кидалося їм золотими клаптиками збиточно по ногах просто в обличчя. Опинилися над самим берегом ставу.
Лежав роскішний, темнозелений під берегом ліса непорушний.
Вона глянула цікаво на юнака і на її устах заграв любий й переможний усміх. Що він скаже про став на такому місці?
— Рай, — відповів коротко.
Коло густої трощі, що буйно затягнулася недалеко берега, заслоняючи парохіяльний паркан, стояв невеликий човен.
— Це мій човен. — сказала, мов представляючи йому свого доброго товариша. — А там далеко — на протилежній стороні берега бачите? Це човен — уже більший — панства Ґанґів.
Вже зорієнтувався.
Чи вода глибока не приманчива? Коли вона, Ева, сама сюди приходить розгнівана чи схвильована, тоді вона вспокоюється. А пані доктор Емі не любить води. Називає її „unheimliches Element“. А знову бабуня заходить так як і вона сюди, лише крадькома, аби батьки не знали. Ні слуги не знали. І тут бабуня висипляється. Тоді Ева сторожить над нещасливою, щоб та не скотилася часом у воду. Вода може потягти її до себе…
