— Скажіть, ради Бога, звідки ви таке берете?.. — спитав.
Перед ними опинилася служниця і попросила до підвечірку.
Коли в тиждень пізніше Юліян знову зайшов, пішов з Евою по так званій „вступній балачці“ з родичами, знов у сад. Ішли якийсь час мовчки.
— Панно Ево, підемо шукати „блуду“ вдвох, — промовив він нараз весело. — Я здоровий і сильний; як щось нас „незнане“ або блудне, хоч би й яке приманчиве та страшне, стріне — в мене є відваги й сили за двоїх. Я підійму вас високо, високо вгору, мов смолоскип і буду так лісом нести, аж вернемось додому. Хочете?
Не знає. В кожнім разі сьогодні ні. Оцей ліс дуже великий і тягнеться аж до чужого села. Глибина ліса мовчазна, тому викликує жах.
— Так ми розрушимо мовчання ліса.
Вона поглянула йому в очі і сказала:
— Може підемо колись.
Нараз обернувся обличчям до глибини і гукнув з усієї сили: „Ево!“
…Ево… відбилося звідкись, не то зпоміж дерев… не то з боку. Вона поклала палець на устах і шепнула:
— Здається, на землю впало…
— Або між галуззям повисло… — відповів так само пошепки, мов дослухувався з лісової глибини кроку. Тиша довкола наче чогось собі вижидала.
