смерть, із закривавленою страшною рукою, хромав із затисненими зубами, що аж її серце застило, а він говорить про якусь малу „аферу“.
Його не покидало немиле почуття від появи о. Захарія. Нащо йому того всього? Сягнув за книжкою, що відложив її на поклик батька до гостя, і пробував наново в ній заглибитися. Якийсь час, здавалося, розумів читане, але по часі замкнув її. Появилася і Зоня і минаючи його повела рукою пестливо по його густім волоссю.
— Щож там, хлопчику?
Його задумані очі провели її, а відтак мов пірнули в собі. — Цей о. Захарій якийсь дуже симпатичний і добрий… — зачув він, як говорила у сумежній кімнаті до мами. — Його запрошення було таке правдиве і тепле. А з його опису та „Покутівка“ чистий рай. Ліс, став, їзда верхи, бібліотека, гарні господарі… спокій і свобода, якби так на мене — я би зараз!
Ясноволоса красуня простерла обійми і вказала на вікно, неначеб хотіла туди вилетіти.
Юліян гукнув через отворені двері:
— Покищо той рай дратує мене.
Зоня, мов спокуса станула на порозі. Покутівка це власність Ґанґів? І де ще ті вакації? А та дика качка, Ева, погана дівчина…
Юліян здвигнув плечима. — Поганенька собі — буркнув під носом і заглибився знов у книжку. По хвилині підійшов до сестри, обняв її рукою і притискаючи її личко до свого сказав:
