Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/23

Цю сторінку схвалено

— Як ви могли так нерозумно кидатись диким коням під ноги? Вони могли вам кости поламати.

Юліян ледви помітно усміхнувся.

— Що ж — відповів, — чи мав я ждати, аж вони фіру рознесуть і покалічуть вас і… — тут урвав. Його очі майнули мимоходом по молодім дівчатку, що стояло мовчки й дивилося великими очима на відважного молодця.

О. Захарій похитав головою і поклепав його по рамені.

— Я віддячуся вам.

Але Юліян не обізвався. Підсунувши книжки квапно під паху, він легко вклонився.

— Як ваше прізвище, молодче? Ви ученик — кажете?

— Так. Вищої гімназії.

— А ваше прізвище?

— Юліян Цезаревич.

Панотець підсунув брови вгору і його обличчя розяснилося:

— Може син годинникаря Цезаревича?

— Так.

— Знане мені. Я буду у вашого батька і директора. Сьогодні вже ні, бо завтра маю похорон, але цими днями напевно. Тимчасом щире спасибіг вам, українче, Юліяне Цезаревичу.

Юліян вклонився вдруге і поспішив своєю дорогою. О. Захарій з донькою відїхали…

 
*