ти, мій сину, припала мені так до вподоби, що я, пізнавши її янгольську вдачу і пильність, рішив з тою дівчиною одружитися і з нею одружився.
Ми обоє з твоєю матірю дуже шанували бабуню. Вона була дома наша провідниця, наша „пані“, як ми її жартом називали.
Коли одного разу я, спитав її, чому вона залишила мене після смерти батька так немилосердно у домі — ворога нашого народу та винуватця самоубивства мого батька, відбіраючи тим мені єдине родинне тепло, вона відповіла: „Коли я довідалася, як твій батько з безсилля програв у карти ваш маєток і відібрав собі життя, залишаючи вас нещасних незабезпечених неначе на вулиці, і поневірку, мене охопила ненависть до так зв. „доброго товариства“, де вчили і підтримували всяке нездарство. Я рішила краще віддати тебе у строгі руки ворога, де до тебе не підходили би в рукавицях, а вчили зараня молота й ковала. Я знала, що на тебе будуть дивитись як на небезпечного нащадка для їх племени і пробудять у тобі опір та ненависть і ти скоріше духово дозрієш. Я обдумала, що ліпше дати тебе в чужі, хочби і ворожі руки, ніж тримати у себе в недостатках та виховувати мягкими почуваннями: бабуні і сестри, і боротися надаремне з хлопячою неслухняністю та унаслідженим слабосиллям. Я кинула тебе на ласку і неласку долі у дім людини, до якої так само чула жаль і ненависть в душі, як і ти. Потайки числила я на його дружину, українку, і на характерну його родичку, панну Альбінську, що не вагалася ані на хвилину виявити правду про пропащі гроші, щоб уря-
