ликий шкільний будинок, що стояв на узгірі, відновив його й літом сестра віднаймала половину літникам, а він давав приватні лєкції української мови.
Два роки пізніше перебігла горами чутка, що Йоахім Ганс фон Ґанингайм покінчив із собою. Господарка двох братів, конкуренція та інші причини привели ту сумну катастрофу. Обтяжений маєток перейшов у державні і духовні руки.
Коли недовго пізніше відчинили в М. середні школи для обох полів, переселився колишній управитель копалень Ґанингаймів — Альфонс Альбінський із своєю родиною з Ольгою Альбінською сюди до М.
Тут купив собі цей добродій дім, збудований одним заможнім вірменином, що торгував рогатою худобою та вівцями. Дім звертав своїм стилем увагу. Вимурований посеред обширного зеленого подвіря, з покрівлею, що хилилася низько над вікнами, неначе зпід лоба дім оглядався довкола. Ціле подвіря було обведене залізними кінчастими штахетами. Сад, де дерева клубилися круглими зеленими копулами захищали дім від бурі, та стужі. Були тут обємисті липи, черемхи та явори.
Характер цього місця був понуро-таємничий. Деякі мешканці назвали будинок „вірменським замком“.
Ніхто не спішився там мешкати. Ще за побуту вірменина, якого мало хто ближче знав, говорили, що за заґратованими вікнами, він ходить із своєю
