— Я це приймаю, добродійко, — сказав кланяючись — але мушу додати, хоч і як мені це прикро, що я, відїжджаючи на днину до Д., передав йому сховати втроє більшу суму. Вернувшися я не застав ні шеляга, а його самого мертвого. Його валізка, де знаходилася моя готівка, була розбита. У листі до мене він згадує лише про випозичену суму. Хто мені зверне решту готівки? Чей-же признаєте, добродійко, що поважна чесна людина, як він, а це посвідчить не лише його полковник, але й цілий полк, де він служив, ідучи на вечір до Ґанингаймів, знав добре, що там не обійдеться без гри в карти. Кілько він мав при собі свого, готівкою, що втратив, чи виграв, це мене не обходить. Про його позичку з тих моїх, на його руки зложених грошей, я нічого не кажу. Ви їх віддаєте, та я лиш іду по військовому рівною лінією і заявляю: він залишив легкодушно мої гроші дома, незапевнившись нічим, що буде, коли вони пропадуть. Я питаюсь, хто мені зверне втрачене?
Бабуня встала.
Її погляд промайнув по ньому.
— Скажіть просто, пане докторе, — сказала, — ви твердите, що покійний присвоїв собі всю вашу готівку? Говорім отверто! І поступайте, як хочете. Нащо передавали йому свій заробіток? Я тут чужа. Наше, себто моє і сиріт становище тепер таке, мов під голим небом. Я тут чужа і не відповідаю далі за ніщо. — Після цього виняла письмо і поклала його на стіл.
