щастя і програвав. Програвши пораз третій уже значну суму, дав ґарантію. Раз загорнув більшу суму чужий якийсь пан, двічі Альбінський, то знов один румунський боярин, що розкидав дукатами, мов діти іграшками, покликуючи хриплим голосом, доливати йому шампана. Разів зо два програв і Альбінський. Не промовивши на те ані слова, він виняв спокійно програну суму, кинув її панським рухом на стіл і продовжував гру мовчки. Вже було коло четвертої зранку, коли Рибка шепнув удруге батькові перервати гру і віддалитися. Але батько з побілілим лицем, розгорілими очима, з фанатичним завзяттям, щоб програне назад здобути, грав далі.
Обидва брати фон Ґанингайми віддалилися зпоміж грачів, а їх місця заняли інші, свіжі гості. Нараз піднявся зі свого крісла непомітно Альбінський і не сказавши ні слова, кудись відійшов. Ніхто з грачів не звернув на це уваги. Може пів години пізніше зявилася пані Орелецька і сіла на опорожнене братове крісло.
— Я займаю місце Альфонса, — сказала ввічливо до батька півжартом, — але, не щоб грати, а так собі, бо люблю слідити за грою. Гра та інші забави сьогодні горять у палаті, пане капітане. Справді горять.
І не знати, чи її несподівана поява при нервовім настрою батька, чи втрачена сума, так збентежили його, що він, ставляючи наново якусь, хоч вже і невелику суму на однісеньку карту, провалився і цим разом.
