Широке подвіря палати заповнене ріжними каретами, фаєтонами і легкими візками. Всіх гостей витала знана, добірна цигансько-угорська музика.
Бенкет відріжнявся своєю пишнотою від усіх попередніх. Але я залишу опис бенкету, мій сину, і поведу тебе лише в один із менших, бічних сальонів, де було зібране, вже опівночі, саме мужеське товариство ріжного віку. Були тут мужі на гарних становищах, були багаті поляки та угри ротмістри, декількох бояр з Румунії, вірмени з Буковини й Бесарабії, священики вищої ранги з червоними поясами і самі брати фон Ґанингайми. Всі вони сиділи зібрані коло зелених столиків і балакали небагато, наче зібрались до бою. Розпочавши гру улюбленим тароком, перейшли скоро на інші і чим далі по півночі на газардові гри. Дим дорогих папіросів, якими приймав господар Йоахім своїх гостей знавців, переповняв невелику салю, на столах і різьблених креденсах стояли пляшки з дорогими напитками, у відерцях з ледом шампан.
При однім з більших столів сидів мій батько. Того вечора мав він з одної сторони за сусіда свого господаря Альбінського, проти себе двох румунських боярів і рітмайстра-поляка, що кидав голосно і з енерґією картами на стіл. За його плечима зявлявся то зникав учитель Рибка, що на часті поклики грачів, щоб наливав чарки, увихався до втоми.
Рибка, хоч був рішучим ворогом гри в карти, розумівся на ній та не грав. Мій батько грав без
