М. в гори, де на дві години віддалі від неї, жили власники копалень криці фон Ґанингайми.
Та невелика місцевість була повна гамору від робітничої праці та шуму гірської ріки, а з величезної гамарні йшли день і ніч снопами іскри вгору.
Мій батько був там знайомий, бо не першина йому була навідуватися у вельможів Ґанингаймів, які любили й шанували його за його симпатичне товариство і лицарську офіцирську поведінку. І сам він був рад із цього побуту, де почував себе все гарно, а наша гарна й горда бабуня, як вдова по полковнику, тішилася такою симпатією у панів-добродіїв, що мала привілей перебувати літом з нами — дітьми.
По приїзді на поклик уповноваженого Альбінського ввійшли ми у велику кімнату, де лежав мій батько між цвітами і видавався, наче спить.
У тій кімнаті був господар хати, його жінка, асентирункова комісія з майором і штабовим лікарем, гурт урядовців та всякі інтеліґенти і робітники.
Я поглянув з боку на бабуню, що провадила нас обоїх за руки, Сину, я постарівся, але ніколи не бачив більше маєстату в постаті, більшої закаменілости та рішучости в обличчі жінки, як у тої моєї, сьогодні для мене чимось неначе чужої, бабуні.
Сама вона здається, не бачила нічого. Бліда, як смерть ішла поволі, рівно, з очима спущеними додолу, в чорнім убранні, що спадало тяжкими фалдами на землю, заслонюючи кінчики її обуви. З голови спливала з капелюха аж по сукню густа, чор-
