платила своїм молодим життям. Моя бабуня, а твоя прабабуня, яку безперечно добре памятаєш, бо хоронила тебе неодин раз перед моєю строгістю, і яка вийшла в дуже молодім віці за полковника, під яким служив мій батько, заміж, привела нас обох, себто мою єдину, тоді 15-літню сестру (власне тету Зоню Рибко в горах) і мене на похорон нашого батька. Він лежав у мешканні одного високопоставленого, хоч тоді ще молодого урядовця гірництва, поляка Альфонса Альбінського, при копальнях криці в горах на Б. у власників братів фон Ґанингаймів, про яких господарку і життя ти дещо чував, а зчасом і більше зачуєш.
Ми прибули на похорон нашого батька, що відібрав собі життя через нещасливу гру в карти, в палаті братів фон Ґанингаймів.
Бабуню покликали телєґрафічно, а вона, взявшу більшу суму грошей, забрала нас обоїх і ми поїхали.
Як, що? — спитаєш, мій сину. Як знаєш, бранка відбувається щороку. Щороку їздила асентерункова комісія у свій час на означені місця. Складалася вона з небагатьох військових осіб, а головно із штабового лікаря, кількох вищої та нижчої ранґи військових добродіїв, а між ними був не хто інший, як мій батько Юліян Цезаревич. Давніми часами брали деякі лікарі при бранці потайки хабарі. Кажуть „часами“, хто їх там знав і міг контролювати? Комісія приїжджала й відїжджала в призначені на той час місця, аж приїхала одного разу і до містини
