ний проти всяких спокус. Мій батько був таким до хвилини, доки не стягнули йому цю дорогоцінну памятку з пальця.
Тут він урвав і сів на крісло перед своїм бюрком, схиливши голову на груди, засумований на хвилину.
— Скажіть що про діда, батьку! Ми всі майже нічого про нього не знаємо…
Батько на хвилинку задумався, а потім піднявся із свого місця, витягнув з нижчої шухляди свого бюрка якийсь зшиток і сказав:
— Ось я від кількох років списував це для тебе; а коли почалась в мене хороба, я приспішив і докінчив. Писав уривками. Багато, про що я писав; переживав я сам, дещо розказували правдомовні люди, дещо моя сестра та її чоловік. Багато дечого, що видалось мені в хлопячих літах неймовірним, я пізніше зрозумів і списав так, як слід розуміти. Прочитай та йди дальше, як йшли твій дід і батько. Перстень і цей рукопис належать до тебе.
Юліян здивований переглянув рукопис. Зацікавлений до живого, не надумуючися довго, сів близько стола, присунув лямпу і почав читати:
„Я лиш одну сцену маю в памяти, що врізалася мені на ціле життя в душу, сцену з моєю бабунею. Мені було тоді не більш, як десять років; своєї мами я цілком не знав. За моє уродження за-
