збиточно, скидаючи шалик та відгортаючи змокріле волосся з чола.
Оповів зараз кількома словами свою пригоду з чужою панночкою, що кинулась йому на груди і мало не „розбила“ його серце надвоє.
— А я, — казала вона — думала, чи не запросити того „чужого“ на восьме накриття. Ах… Юліяне, як чудово, що ти, мов з неба зісланий, спав на свята до нас до дому!
На голосну радість Оксани, оклики і сміх мішані з братовим баритоном, увійшов батько із своєї кімнати, прибраний святочно, а за ним сестри та мама. Мати пригортала та цілувала сина, батько з усміхом, що так рідко появлявся на його поважнім, старім обличчі, притискав коротко та сильно одинака до серця, сестри обіймали брата щебечучи, а там оба наречені ввійшли скромно за голосами та витали його щиро.
Юліян оповідав, якто зараз по святах справляє собі цивільне вбрання та їде з Едвардом на т. зв. „Bildungsreise“, до якої сам склав плян, у Німеччину, Швайцарію, Скандинавію, Анґлію, може ще у Москву, Київ…
— А Францію? — спитав батько.
— Мабуть й туди, бо нащо студіюємо французьку мову?
По тім різдвянім „тріюмфі“, як назвала це Зоня, попрохала вона всіх до кімнати, де знаходилась ялинка. Ялинка блистіла від світла, пишна
