родник Зарко, що по повороті батька Цезаревича освідчився і дістав руку Марії. Це він головно показав свій артистичний смак, як прибрати деревину і які вибрати дарунки. Коли Зоня і Марія спротивлялися купні ялинки, вимовляючись видатками, оба вони порозумівшись мовчки впевнили, що треба наймолодшій „дитині“ зробити несподіванку.
У найбільшій кімнаті стоїть посередині довгий стіл, а на ньому розстелено легко сіно. Оксана покриває його з молодою повагою. Мати, чи не із дна своєї виправної скрині, що її дістала ще від своєї матері, вибрала гарну адамашкову скатертину, що ніби сріблом переткана, вилискується і аж до землі вкриває його.
Прикладаючи палець до уст рахує на кілько осіб подавати посудини. Родичі — два накриття, дві сестри із своїми судженими — чотири, разом шість; вона одна виходить сім. Недобре. Кажуть гасло „сім“ нещастя і хтось мусить вмерти. І гадками мов блискавкою перебігла по всіх знайомих і рідних. Ніхто нехай не вмирає, ніхто. Всі добрі люди нехай живуть. Якби брат тут був… Тоді було б саме добре. Їх всіх було б восьмеро. Нараз перебіг по їх молодім здоровім личку мов промінь сонця. Вона поставить восьме накриття і нехай собі стоїть. Хто прийде в хату, бідний чи богач, вона заздалегідь попросить родичів, щоб дозволили бути йому гостем. Нараз перервав її думки тупіт ніг у сінях, кілька промовлених слів та енерґійний стукіт до дверей. Це певно Зарко. Він любить її драж-
