Хто голосніше, хто тихіше, а всі тикали, ніодин не мовчав.
— Батько… — сказала нараз Оксана шепотом й взяла брата за рамя. — Тихоо, тут батько…
— То я тут; тепер я… але дуже скоро вже мене не буде. Не забувайте мене на чужині. Батько вернеться, а я буду сам, зовсім сам.
Він схилився і його уста злучилися з устами наймолодшої сестри, що так і прилягла до нього. Відтак безшелестно й німо, немо би батько знаходився між ними, подали собі руки на добраніч і розійшлися.
За тиждень Юліян відїхав. Саме в той день, коли від батька прийшла звістка, що почуває себе краще, приїхав за Юліяном син покутівського дідича і оба виїхали до війська.
Більше як рік минуло з того дня.
Було перед Різдвом.
По вулицях, невеликої резиденції родинного Юліянового міста, від кількох днів сухого морозного грудня зима покрила все білиною. По ґзимсах камениць, вершках парканів, над вікнами і на тонких рямах шиб поклався сніг грубим пухом. Куди не глянеш все дише свіжістю. Пополуднева пора і сніг, що від самого ранку не падав ніодною зіркою, тепер наче бажаний землею і голою деревиною, почав наново зсуватися з сірого неба. По головних вулицях іще рух, але в бічних він слабне. Сьогодні
