з гарною анґлійкою. Заки чоловік виїде, сама вона мала в його імені прохати головного представника дібр реліґійного фонду продовжити речинець сплачення довгу. Всі її просьби були даремні. Коли вона вертаючись каретою плакала, один із її уповноважених, один із найталановитіших урядовців, сам ще молодий, батько кількох дітей, потішав її, що її становище ще не захитане поважно. Вона хвилинку мовчала, подякувала йому за співчуття ласкавими словами й додала: „Цим разом я вам не можу повірити, Цезаре Борджіє, на те я надто анґлійка. Зрештою і ваше становище загрожене… в вас є жінка й діти. Але вам світ отвертий, як молодий ще урядовець гірництва можете собі й деінде при ваших здібностях найти хліба. Ми з мужем упораємося“. І роблячи знак рукою, що він вільний, притиснула чоло до шиби карети, не глянувши більше на нього.
Він відступив і подався до своїх товаришів, що ждали на нього у другій бричці і підкріплялися на борзі розпакованою їжою і трунками. Вона відчувала, що опинилася на березі безодні; вона мудра, недурна анґлійка. Але то нічого не поможе. А він? Він усміхнувся одним кутиком уст. Він свого „хліба“ не потрібує шукати „у світі“, він був осторожний і передбачував усякі можливости.
Скінчивши своє оповідання, Юліян вмовк і поглянув далеко вперед себе. Тому, що Ева стояла ще мовчки під вражінням оповідання, він додав, що жаден з урядовців гірництва не міг довго потіши-
