Стали думати Кияне,
Де їм лицаря знайти,
Щоб із міста на той беріг
Сміло зважився пройти.
— „Я піду!“ — хлопя говорить.
— „Тиж мале ще, молоде…“
— „Я піду“ — хлопя говорить
І з вуздечкою іде.
Вийшов з міста, в яр спустився,
Полем швидко перебіг,
Став, постояв, вийшов з гаю,
Йде неначе Печеніг.
Ось і табор. Глянув — війська,
Як тієї сарани!
Коні ржуть, реве худоба,
На триногах казани.
А на сонці сяє зброя,
Сяють, блискають списи…
Як пробитися крізь хмару,
Як пройти через ліси?!
„Де ти, Претич — воєводо,
Де ти князю Святослав?!“
Так собі подумав хлопець
І у когось запитав:
