Раз дізнались Печеніги,
Що для бою час настав,
Що в Болгарії далекій
Забарився Святослав.
Наче хмари, бідний Київ
Печеніги облягли
Загреміли всюди сурми,
Таборами загули.
А у місті плач і стогін:
Ані вийти, ні ввійти,
Став людей косити голод,
Став в могили їх нести.
А в той час гуляє Претич
З дужим військом за Дніпром…
Та не станеш буйним вітром
І не зробишся орлом.
Полетілиб і сказати:
„Ви на волі, соколи,
А наш Київ сірим муром
Печеніги облягли.“
