Незабаром гнівна Ольга
Знову зводить рахунки…
Але боряться завзято
Деревлянські вояки.
Баче Ольга, що до бою
В неї сила замала,
Стала думати, гадати
І на хитрощі пішла.
І говорить Деревлянам:
— „Та чого це ми бємось?
Щось не вміли поділити,
Завинив з нас, може, хтось?
А прийшла до чоловіка
На могилу жалібну:
Дай, мовляв, солодким медом
Свого князя помяну.
З вами, любі Деревляне,
Боротьби я не веду;
— Помяну я чоловіка,
Справлю тризну і піду.
