їнського письменства — Котляревському. Тодішній земський статистик у Харкові — Олександер Іванович Кандиба, що в хвилях вільних від зайнять писав „собі“ українські й неукраїнські вірші, був свідком сміливої, протимосковської демонстрації українських делєгатів, яким царська влада заборонила виголошення святочних привітів у рідній мові. В огні спонтанічного протесту помер у його душі — малорос Олександер Іванович Кандиба, а народився співець революційної україської стихії — Олесь.
Два роки згодом спалахнула перша російська революція, в 1907. р. вийшла у світ друга, після Шевченкового „Кобзаря“, книжка — „З журбою радість обнялась“.
Публика, якої скептицизм перейшов у пословицю, не мала часу навіть ахнути з подиву. Навіть Франко не вспів крикнути на тему: „Відкіляж ти такий узявся?“, як більшість Олесевих поезій стріготала крильми й рознеслася по всій Україні дзвінкими піснями.
Бо в першій збірці поезій Олеся було все, чого вимагається від поезії — не тільки майстерність форми, музика слова, глибина змісту, але й пориваюча серце правда і безпосередність того, чим жила українська революція 1905 р., з усіми своїми подвигами та ілюзіями. Борцем відродженої країни став Олесь і таким остався аж до моменту, в якому разом з боєвими прапорами почали падати прапори поетичних візій…
Аж до того страшного, гнітучого й понижуючого моменту розкинувся перед Олесем шлях засланий рожами і лаврами. Мов вінценосний витязь провадив нас Олесь „По дорозі в казку*, буйним вітром неслася його пісня „Над Дніпром“, хиляла чоло над „Трагедією серця“
