Хоч помстились Деревляне, Та не заснуть у ночі. Оглядаючись, лягають, Бачуть Ігоря, сплючи. Хочуть з Ольгою миритись, До княгині шлють послів, І у Київ прибуває Нагло де-кілька човнів. І з промовою до Ольги Обертаються посли: — „Ми не битися, княгине, А миритися прийшли. Ти за вовка вийшла заміж, Ну й забили ми його, А тепер тебе ми заміж Віддамо вже за свого. Князь наш, Мал, тебе угледів І відразу покохав І оце до тебе, Ольго, Старостів своїх прислав“.
