І замислилась красуня…
Згадка в серце їй впялась…
Нагло шелест… Обернулась:
Перед нею Ігор — князь.
На йому убрання просте
Без оздоби, без відзнак,
Лук з залізними кінцями,
З боку стріли, сагайдак.
Привітався з нею Ігор
І сказав перевезти…
Загойдався в хвилях човен
І поволі став плисти.
І очей не зводить Ігор:
Що за дівчина — краса.
Заговорить — думка — сонце,
Очі — сині небеса.
Хто вона, чия і звідки
Князь докладно розпитав,
А на другий день по неї
І сватів своїх послав.
І за князя вийшла заміж
Проста дівчина з села
І до смерти вірним другом
Князю Ігорю була.
