Всеж Татари не лишили,
Не покинули наш край.
Незабаром хан татарський
Присилає: „Галич дай!“
Зажурився князь Данило:
„Ми стомились в боротьбі,
Але, хане, мого краю
Не угледіти тобі.
Не угледіти сліпому
Сяйва соняшного дня“.
Так говорить князь Данило
І сідає на коня.
Ось уже й золотоверхий
Видно Київ на горі.
Князь заїхав. Довго радивсь
І моливсь в монастирі.
Довга жде його дорога;
Аж над Волгою в степах
Стали табором Татаре
І живуть в своїх возах.
