Так забудьмо ж давні свари,
Побратаймось в чорні дні
І мечем здобудьмо славу
Кожний рідній стороні!“
І князі поклали — спільно
Боронить свої краї.
Київ, Галич і Чернигів
Шлють на бій війська свої.
І над Калкою зустрілись,
Як дві хмари, вороги…
Ось зударились і стало
Справжнє пекло навкруги.
Вже татаре подаються,
Одступають їх полки,
Бже за ворогом женуться
Українські вояки.
Але Половці злякались,
Підло зрадили, втекли, —
Нас, Монголи подолали
І князів в полон взяли.
Тяжко, боляче без краю,
Коли спільник кине бій,
А про те безмірно тяжче,
Коли зрадить брат же твій.
