А тепер ти йди на лови,
В полі яструба учи,
Все роби, що завжди робиш,
Але каменем мовчи…“
Уклонився половчанин
І до табору спішить…
Серце Ігоря тріпоче,
Думка Ігоря летить.
А кругом життя, робота,
Крики, галас, метушня,
Той майстрює, той щось точе,
Той осідлує коня.
Звечеріло. В хмарах небо.
Не блисне зоря ніде.
Обережно, тихо-тихо,
Ігор, крадучись, іде.
Ось і річка. Став, — ні звука!
Не здрігне травинка, лист.
Серце стукає, як дятел,
І нарешті — тихий свист.
Тихий, довгий і журливий,
Наче чайки тужний крик.
Ігор кинувся, спинився
І в пітьмі козою зник…
