На Його змарнілім тілі
Кров і рани обітру,
Його сльози, як перлини,
До останньої зберу.
Вітре, вітре на що вієш,
На що ліс зелений гнеш,
На що стріли половецькі
В військо Ігоря несеш?
Чом під хмарами не вієш,
Не гойдаєш кораблі,
Чом по степу ти розвіяв
Скарби-радощі мої.
Дніпре, Дніпре! Розбивав ти
Мури — гори камяні,
Віз Ти в землю половецьку
Святослава на човні.
Принеси-ж Його до мене
Через гори, через ліс,
Щоб до ранку я не слала
В синє море своїх сліз.
Сонце ясне, тричі красне
Всіх ти грієш, сяєш всім,
Чом же військо мого мужа
Палиш ти огнем своїх?
