ІЗЯСЛАВ І ПОДІЛ УКРАЇНИ.
Золоте, прекрасне серце Мав у грудях Ізяслав — Все він думав, все молився, Все він вірив і прощав. І дитячою рукою Він держати не зумів Ні державного спокою, Ні державних ворогів. І народ його не слухав І народ собі волів Князя скутого з заліза, Князя діла, а не слів! І коли на Київ знову Дикі Половці прийшли, До палат прибігли люде І, як звірі, заревли: — „Ворог палить наші села І руйнує цілий край! Кназю! Чом ми не у полі!? Князю! Коней, зброї дай!
