Після того, як готелі навчили розуміти, що таке німецька „точність“, „чемність“, „акуратність“, хутенько зорієнтувавшись, ми знайшли собі „родной“ пансіон.
Правда, це клуб всіх „покривджених“ долею „родной страны“. Тут можна здибати найрисковитішого спекулянта валютою, професора, чи просто собі купця-болгарина та дільця-голандця, що має півквартала будинків у Берліні, а сам чогось тут живе; і пересельця до Америки, що другий рік чекає візи, і сліжбовця, і „поета“, що живе на проценти від свого вкладу до банку…
Одним: словом — інтернаціонал соціяльних станів і професій.
Привабливо й спокійно. Те, що часом у вашій замкненій валізі портфель, що лежить на споді, випадково опиниться зверху та дивом буде одчинений і з нього зникне план Берліна — то-ж дурниця: не треба було приходити додому невчасно, тоді-б було все як слід і він-би був на місці й замкнений.., а що до плану Берліна, він-же певне випадково зник: на другий день ви його знову там знайдете!
Проте, не треба турбуватися за їжу і т. и.: господиня — взагалі прихильниця людей літератури! Вона з них дуже дешево править. Знаючи не німецьку звичку „земляків“ завжди приходити додому не тоді, коли це звичайно належить, вона швидко замовила для нас ключі від замків усіх п'ятьох дверей…
Неприємно тільки служкам готелю. Вони не мають спочинку. Цілий рік вони працюють сім
