хто вивчає історію культури, а особливо — історію розвитку і ледарства тієї класи, що панує.
Ми говорили вже про Дрезденську Галерею, а через те саме нема рації спинятися на цьому у Луврі. Ми можемо вихвалятися тими світовими творами скульптури, малярства і їх творцями, що залишили нам у Луврі свої цінності; ми можемо з піною у рота доводити:
„Е, мовляв, що там не кажіть, а минула мистецька культура далеко вища від сучасної“; ми можемо годинами й днями тут простоювати проти Джіоконд, веселих революцій Делякруа; проти Мілоської Венери; ми можемо насолоджуватися красою всього мистецького багатства, але відбитку великих подій Франції ми в них не знайдемо…
Тут можна дослідити розвиток мистецтва і його боротьбу за форму, — реалістів із романтиками, ренесанс свого часу в усій своїй величі форми.
Відчуєте різні школи: французьку з її класичним представником — Делякруа, еспанську — з Мурільо, голандську — а Рембрандтом, фламандську — з Рубенсом та ранішими італійськими — з Мікель-Анджело й Тіціаном.
Правда, красу Венери Мілоської ми можемо побачити й на лихтаревих венерчастих поставах паризької опери… — що з неї тхне льохом.
Проте, тут є чому повчитися. Лувр є неоцінимою оселею для дослідників минулих культур різних народів, прадавніх часів і епох, зразковою лабораторією для митців, особливо малярів.
Лувр оминув епохи великих подій Франції…
