Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно наростіж.
І знов думки і серце у вогні,
І гостра туга — у невпиннім зрості.
Твоє життя — холодний світлий став,
Без темних вирів і дзвінких прибоїв,
І, як мені писать тобі листа
І бути в нім — правдивою собою?
Далеко десь горить твоя мета,
В тяжких туманах твій похмурий беріг,
І поки — спокій, зимна самота
І сірих днів — тобі покірний шерег.
А в мене дні — бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим законам
І тиснуть в серце вогнену печать,
І значать все — не сірим, а червоним.
Бувають дні — безжурні юнаки
Вбігають швидко, в дикім перегоні,
Щоб цілий світ блискучий і пянкий
Стягнути звідкись — у мої долоні.
На жовтій квітці декілька краплин —
Ясне вино на золотавім лезі
І плине в серце найхмільніший плин:
Далекий шум незроджених поезій.
Буває час: палахкотять уста,
Тремтить душі дзвінке роздерте плесо,
Немов хтось кинув здалека листа
І кличе десь — без підпису й адреси…
