Часто губо-губне ԝ наближається до нескладового у, — тоді можна й писати літеру у з півкружечком над нею (ў) або під нею (у̯), прим., собаку перекликають: гаў-гаў! кішку — няў-няў! гукають і відгукуються: гоў! аго́ў!
Дуже короткий неповного творення губо-губний звук ԝ або не складовий ў чути часто і перед голосовим звуком, здебільшого перед о, що починає собою слово; цей звук можна-б позначати маленьким у: уох! уой!
ж) Де дз та дж визначають один зложений звук, як у словах дзвін, бджола, там бажано відзначити це рискою вгорі д͞з, д͞ж, прим. собаку нацьковують: гуд͞жга!, комар дзижчить: д͞зз!
з) Зрідка чути замість звичайного українського придихового гортанного звука г м'якопіднебінний дзвінкий звук, що є звук дзвінкий до відповіднього глухого х. Цей дзвінкий м'якопіднебінний звук чути часто в росіян у словах благо, богатый. Його прийнято позначати грецькою літерою γ.
и) Л — звук твердий чи звук середній між твердим л і м'яким ль, так зване л середне, що чути по багатьох українських говірках, — його б можна позначати літерою л з крапкою вгорі — л̇. Дехто вимовляє замість л нескладове ў або білабіяльне ԝ, — це треба відзначити.
і) Гаркаве р можна позначати літерою r, а губне р — літерою R, прим., коня спиняють: пRR!
ї) Перед наголошеним голосовим звуком, здебільшого перед о, шелестові звуки, найбільше губні б, п, м, в (також задньопіднебінні к, х і гортанний звук г) набірають сильнішого губного відтінку, — це так звані лабіялізовані звуки; їх прийнято позначати відповідніми шелестівками з маленьким у вгорі з правого боку, прим., куо́ні, муо́же, гуо́ді, хуо.
к) У довгих шелестових звуках бажано відзначати й міру протяжности шелестового звука, позначаючи його двома, трома або й більше однаковими шелестівками, прим., курку проганяють: кшш!, звук від пташиних крил — пррх! і прррх!
л) У вигуках, а також у дитячій мові трапляються нерозчленовані звуки, що їх не можна написати нашою транскрипцією. Тоді треба вказати на приблизну їх вимову, а, де дається, то артикулювавши раніш самому певний нерозчленований вигук, описати, якими мовними органами він артикулюється. Приклад: свиню часто кличуть вигуком, що нагадує звуки тца-тца-тца; вимовляють його, не видихаючи повітря, як це ми звичайно робимо, а вдихаючи його звуженою ротовою яминою з заокругленими губами і прикладаючи та відриваючи спинку язика від середньо-переднього піднебіння.
