мати... Скриньку злодій викине, та й годі, не знайшовши там нічого для себе цікавого... Коли ж тут була зарані поставлена мета, то... то... тоді...
— На чорта ж злодієві здалися ті папери? Що він їх — їстиме чи продасть? — не витримав Чмир.
— ...То тоді це матиме погані наслідки...— казав Гайдученко, не відповідаючи на запитання Чмиря,— то це може призвести до наслідків... до використання моєї праці ворогами революції... Так...
«Що він верзе, цей дивак? — думав Чмир.— Яким робом можуть вороги використати папери?»
І, ніби відповідаючи на думки Чмиря, Артем казав:
— Це призведе до використання праці проти революції! Який жах! Моя праця в руках найчорніших ворогів її!
Очі Гайдученкові стали широкі від жаху, немов він бачив жахливі наслідки використання його багаторічної праці. Він устав і оглянувся навколо, не пізнаючи ні місця, де він тепер, ні Чмиря, що сидів скам'янілий на своєму місці.
Чмир, нарешті, теж устав і підійшов до Артема. Він поклав йому руку на плече.
— Ти, Артеме, даремно хвилюєшся... Я такої думки, що ніякі твої папери не допоможуть ворогам...— Чмир хотів сказати цілу продуману й красномовну тираду, але загубив слова, а загубивши, махнув рукою і почав без придумування висловлювати свої думки: — Амба! Чорта пухлого візьмуть тепер! А паперами нашого брата не здолаєш! От тобі по-перше, а друге, що ж то в тих паперах твоїх такого, що може допомогти контрреволюції? Та однаково,— по паузі сказав розважливо Чмир,— що б там у тебе не було написано, а ніяка книжка, ніякі папери, браток, за рушницю і за оце не справляться!
Чмир показав великого кулака й помахав ним у повітрі. Він устав з ліжка і стояв перед Артемом, натхнений велетень, що витесала його невправна, але щира рука з сірого граніту.
— Ти, може, думаєш, що в твоїх папірцях така сила? Ні, браток! Немає таких сильних папірців, що б могли вдіяти проти людської сили. Он які розумні та вчені англійці, а й то мусили тікати... А ти думаєш, у них тих папірців не було? Були, та ще й не такі, як твої! Дужчі!
У Чмиря більше не вистачило слів. З натури він не був балакучий, а до того ж він так багато вже говорив, як рідко йому доводилося.
