про зеленобородого бога лісового чатовиння промайнула в свідомості. Марта йшла просто на Карлюгу й зупинилася, виблискуючи очима з-під насуплених по-весняному брів. Карлюга намагався встати та побігти їй назустріч, але тіло німотно завмерло і м'язи не ворушилися. Марта, посміхаючись, глузливо мовила: «Хто ти єси, пустельнику? Чи ти мудрець, що не стерпів глупоти людства, чи дурень, що заплутався в мудрому житті?»
І потроху із зеленого чатовиння вирізнився бородатий велетень, що очі йому світилися, як юнакові. На могутніх грудях ворушилися прекрасні м'язи, а рукою сильною він обійняв Марту й пригорнув до своїх грудей...
«Це він! Це він!..» — вигукнув Карлюга й прокинувся від свого сну. На лобі йому виступили краплі липучого поту, а руки тремтіли, як у паралітика. Він почув власні слова і, сам себе засоромившись, ніяково потер пересиджену ногу.
«Катзна-що приверзеться... Марта! К чортам усіх Март у світі і богів зеленого чатовиння, що нагадують расових жеребців!»
Твердий намір лягти в ліжко виник у нього, і він попростував у темний куток. Та до ліжка він не дійшов. Якийсь гуркіт на горищі чи на даху прикував його увагу. Карлюга насторожився. За грюкотом розітнувся чийсь пронизливий вигук, а потім постріл один і другий. Надворі замоталися тіні з ліхтарями, і Карлюга припав до вікна.
«Що могло статися? — думав він.— Та що б не сталося, він мусить вийти».
Через хвилю він був на дворищі й віч-на-віч зіткнувся з Чмирем. Той був до краю схвильований і лаявся так, що виляски йшли навколо.
— У чому річ? — спитав Тома.
— Злодій! Розумієте, злодій заліз у кімнату Артема Петровича! — Чмир не став більш нічого пояснювати. Він побіг у пітьму, держачи напоготові рушницю, а за ним що двоє комунарів. Решта кинулася до корів і коней, боячись, що злодії можуть їх покрасти.
За чверть години повернувся Чмир з комунарами. Вони нікого не піймали. Та й кого можна піймати в таку ніч у лісі? Навіть удень тут легко сховатися!
— Утік! — глухим голосом промовив робітник,— утік і скриньку украв... Що тепер Артем Петрович скаже?
Карлюга розпитав, у чому річ, і довідався, що вночі Чмир почув крізь сон брязкіт розбитого скла, але не звер-
