Карлюга удав, що то його не обходить, що йому нема чого боятись, але в глибині душі в нього ворушилося занепокоєння. Та боявся він не смерті, що йому можуть заподіяти бандити, а того, що стихія так наблизилась до нього, та стихія, від якої він так старанно ховався отут, у зеленому чатовинні віковічного бору.
Думка про втечу знову владно заполонила його істоту.
Карлюга пройшовся по кімнаті й визирнув у двір. Час був обідній, і у дворі нікого не було. Та раптом Тома здригнувся й уважніше почав вдивлятися у шибку. З відчинених дверей флігеля вийшла Марта, якась не така, як завжди, а немов оновлена. Вона високо тримала голову й ступала твердо. Такою Карлюга ще ніколи не бачив її.
Марта оглянулася навколо, ніби пересвідчуючись, що в дворі нікого немає, і похапцем подалася до воріт. Вона наче боялась, що її хтось зупинить, стане на перешкоді.
«Чому вона така сьогодні? Що сталося з цією підстреленою птицею, що вона так погордливо піднесла голову?» — думав Карлюга, і жагуча цікавість охопила його.
«Чому вона така сьогодні? Куди вона так поспішає?»
Справді, куди може йти дівчина осіннім днем, під дощ і мряку? Може, в цьому «куди» й заховані причини змін?
Намір прослідити дівчину з’явився в Карлюги якось несподівано, і за хвилю він горів одним бажанням: дізнатись, неодмінно дізнатись!
Він одяг свою шинелю, поверх накинув старого брезентового плаща і вийшов на подвір'я.
Якби тільки не спустити її з ока і разом із тим не навернутися їй на очі.
Дівчина йшла дорогою, і її видно було вдалині на повороті. От вона пройшла праворуч, і Карлюга подався за нею, готовий, у потребі, сховатись у кущі. Швидко він пройшов до повороту й попростував кущами, обережно розсовуючи мокре гілля.
А Марта ішла й ішла. Карлюга був мокрий од дощу й од роси, а дівчина не зупинялася ні на хвилину.
«Може, вона тікати затіяла, а я, як дурень, іду слідом?» — промайнула думка, але в цей час дівчина звернула на лісову стежку, і підозріння розвіялося. Коли втікати, так нема чого йти лісовими стежками, що ведуть до убогих смолярень, покинутих ще на початку революції.
Так само обережно, як і раніш, Карлюга посувався за дівчиною, не спускаючи її з ока.
От і сараї смолярень. Вони чорніють своїми дірками
