Та й чоловік якось одійшов од Віри Павлівни, і їй часом здається, що вона тут чужа й непотрібна...
Підвечір п'ятого дня Артем Петрович прийшов додому стомлений і обляпаний багном болотистих доріг.
— Чого це ти пішки? — здивувалася Віра Павлівна, бо звичайно Артем приїздив підводою волревкому.
— Потім розповім,— сказав Артем Петрович і почав переодягатись.
Марта мовчки допомогла йому умитись, а потім забрала мокру брудну одежу й почала розвішувати на печі.
— Мені давали підводу, та я відмовився... Оце з самого обіду тюпаю пішки, думав, уже й не дійду... Насилу добрів...
— А чого ж пішки? — не заспокоювалась дружина.
— Та як тобі сказати... У волості отримали відомості, що в нашому районі з’явилася велика ватага. Добре озброєна... Якогось отамана Хвороста... А що воно за Хворост, чорт його знає! Отож, бачиш, твій благовірний боявся попастись тому отаманові в руки на волосній підводі...
Артем їв картоплю й розповідав далі:
— Ватага перекинулася в наші місця з Волині і має, здається, завдання виразно політичного характеру... Нищить радянських робітників, спускає під укоси поїзди з хлібом... У волості побоюються, як би Хворост не наскочив на них. Уночі ховаються, а вдень дуже обережно з'являються виконувати свої обов'язки... Навіть доповідь довелося читати в хаті одного селянина, а не в волосному приміщенні...
Марта дивилася широко відкритими очима на Артема, а Віра Павлівна засмучено мовчала.
— Ви тільки про це нікому ні слова...— звернувся він до Марти й дружини,— а то зніметься така паніка, що не скоро вгамуєш...
Марта замислено дивилась у вікно, а Віра Павлівна по довгій паузі іронічно запитала:
— Цікаво, Хворост цей, якому Велетневі сином доводиться?
Артем зашарівся, але нічого не відповів. Йому було ніяково, що дружина згадує давні їхні суперечки, хоч і обіцяла не раз уже кинути свої докори.
«Невже вона не відчуває, що ці дрібні докори вульгарні? Як перекупка»,— подумав він гірко і нижче нахилився над мискою з остогидлою картоплею.
Артем їв її, ту картоплю, і не помічав неприємного їдкуватого присмаку. Їв машинально, і перед його очима по-
