й докладно, немов сам редактор був присутній при загибелі комуни:
Комуну «Червона сила» при селі Липовому розграбувала петлюрівська банда, не менше як на сто чоловіка озброєних негідників. Вони напали на комуну вночі і, зустрінуті вогнем комунарів, почали стріляти в дворище комуни з гармати. Комунари боронилися довго й завзято, та перевага була бандитів, які й захопили комуну. Одного комунара, Артема Гайдученка, чесного радянського агронома, бандити забили, а решту погнали в ліс. Загін по боротьбі з бандитизмом уже частину бандитів зловив і розстріляв на місці. Напад, як то виявила слідча комісія, вчинено за допомогою місцевих куркулів, котрих теж заарештовано. Дальше слідство в цій справі провадиться...
Чи справді за бандитами хтось ганявся, чи ні, відомо тільки, що піймати нікого не пощастило, так само як нікого й не було заарештовано...
Про цю подію скоро забули, як забували в ті часи про все, бо не було нічого такого, що б не затьмарилося у світлі революційних подій. Навіть зміну влади, що могла збурити хоч яку європейську державу, сприймалося з епічним спокоєм, і посполиті люди спокійно сперечалися про чергове число нового уряду, що заступав на той тиждень українську державність. І хоч Радянська влада лічила вже місяцями своє існування на Україні, та знищення комуни, проте, не викликало ні інтерпретації в парламенті, ні переполоху в урядових колах, бо та подія здавалася такою блідою і малозначною поруч боротьби на фронтах, що про неї й говорити не мали охоти. Тільки в паперовому шматті, що гучно іменується архівом волревкому, збереглася, певно, і по цей час копія слідчого акту, оригінал якого надіслано до центру.
В акті значилося:
1921 року, жовтня 8 дня с. Липове на Кутенщині. Ми, нижчепойменовані члени комісії, з уповноваження трійки ревтрибу Кутенщини, в складі члена ревтрибу товариша Кожухова Андрія Сидоровича, командира загону для боротьби з бандитизмом, товариша Вербовця Семена Максимовича та члена Кутянського волревкому товариша Мезенчука
