ція теж прислужувалася класовим інтересам феодалізму? Чи ви думаєте, що то Христову віру захищали? Можливо, що попівська «маса» так і думала, та не думав так папа римський, що по-папашинському турбувався за прибутки своєї парафії... Ми стаємо до жорстокого двобою з буржуазією, а всякі ідеалісти дорікають нам в'язницями, розстрілами, немовби ми мусимо своїх класових ворогів якось маринувати, щоб повернути до життя, коли настане комуністичне суспільство...
Гайдученко говорив тепер із запалом. Лагідна посмішка зникла з його обличчя, а очі ширяли десь за сизими верхівлями сосен та за болотяними просторами багряних осок. Карлюга йшов мовчки, мляво похнюпивши голову, немов слухаючи нотацію сердитого вчителя.
— Ви дійшли до крайнього скепсису, до цілковитої анархії мислення. Ви втратили маяки і не можете пристати ні до якого берега. Усі береги для вас однаково ворожі й чужі... Пробачте, але в такому стані людині нічого не залишається, крім...
Гайдученко запнувся, немов зважуючи слово «самогубство», що його хотів сказати, але, зваживши, не сказав. Він тільки дражливо махнув рукою й мовив далі:
— Скептик тратить міру й ціну речам, вони йому байдужі. Отак мені здається, що вам однаково — чи комунізм, чи монархізм, чи чорт, чи диявол!
Гайдученко аж плюнув, а плюнувши, спіймав себе на нечемному вчинку. З-за повороту дороги показався паркан маєткового двору й дахи будинків. Сизий димок зносився До неба, як офіра лісовим богам, і плутався в червоному гіллі сосен. На дворищі поралися коло скотини комунари та жінки заклопотано пробігали з куховарні до колодязя.
— От бачите цих людей? Хіба вони всі свідомо будують нове життя й комунізм, той комунізм, суті якого вони Ще не розуміють? Звичайно, свідомості тієї як кіт наплакав, але річ не в цьому,— ми, невхильно йдучи до комунізму мусимо навіть примушувати найвідсталіших членів нашого класу... Може, той примус буде не жорстокий і більше економічного порядку, але все ж примус, а ви нам закидатимете, що ми, мовляв, «гнобителі»!.. Нехай це зветься й таким Некрасивим словом, але річ не в словах, а в суті. Хіба комунізм гнобить, щоб набити пельку небагатьом? Хіба «гнобительство», вірніше примус, не потрібний, щоб вивести відсталих членів класу з вікової темряви? Так, ми будемо «гнобити», посилаючи проти волі в школи, ми будемо
