Сторінка:Олекса Слісаренко. Чорний ангел (1929).djvu/53

Ця сторінка вичитана

стала прислуговуватись владі, стала льокаєм багатих, хоч і проповідувала жебрацтво, стала благословляти війни, хоч і говорила «не убий», і, врешті, стала за зброю тих, проти кого в основі була побудована. Яка гарантія, що і в комунізм хтось не додасть пояснень на зразок тих, які маємо у катехізисах: «убивати не можна, але на війні, захищаючи батьківщину, не тільки можна убивати, а й треба...»

Здавалося, що Карлюга містифікує Гайдученка, бо в очах його, під чорними густими бровами, грали іскорки сміху, немов він розповідав веселий анекдот і сам стримувався, щоб не сміятись.

— Ви кажете, що марксизм удосконалена наукова система? Вірю — вона досконаліша за Христову віру, вона сучасніша поза всім. Це й хороше, й погано. Погано саме тим, що комунізм, ставши, сказати б, удержавленою ідеологією, стане разом із тим ідеологією реакційною...

І, помітивши, що Гайдученко ще енергійніше закрутив головою, додав:

— Так, так! Реакційною, бо ідеологія, що для підтримки її треба будувати в’язниці, утинати голови, в котрих виникне думка, не схожа на штамповану тавром державної канцелярії, не може бути далі ідеологією революційною!

Вони дійшли до самісіньких дюн і зупинилися. Далі йти було незручно сипким піском, і вони повернули назад. Гайдученко мовчки слухав, даючи Карлюзі виговоритися, а той провадив далі:

— Певно, християни перших віків щиро вірили в царство небесне, виконавши приписи Христової віри. Вони, звичайно, не підозрівали, щоб їхню віру могли використовувати найганебніші гнобителі, що вони, ті гнобителі, саме з їхньої віри будуть викопувати собі виправдання тортур, інквізиції, в'язниць і каторг, і навіть більше від того — Доводитимуть, на підставі тієї віри, що саме їхні інквізиції угодні богові, що саме лупити шкури, палити на вогні і вчить Христова віра. Чи міг би хто вигадати найбільше знущання над релігією часів її зародження? Чи хто б повірив тоді, на зорі християнства, тому дивакові, що почав би пророкувати таке? Звичайно, ні, так само ні, як і ви мені не вірите!..

Карлюга, видимо, схвилювався. На чолі йому зібралися густі зморшки, а брови насунулися на перенісся, і від цього його обличчя стало немов кам'яне, а очі, як два чорних ліхтарі, висвічували з-під завіси брів.

— Ні, добродію, доки існують апарати примусу, апа-

437