Сторінка:Олекса Слісаренко. Чорний ангел (1929).djvu/37

Ця сторінка вичитана

з людиною трохи розумнішою за них, то вже й не можеш! — докоряв сам себе Карлюга.— Безперечно, що це один з донкіхотів, що все життя «шукає правди» і кумедно розбиває собі лоба там, де його можна й не розбивати. І певно, він не раз, цей агроном, бився лобом об тверді речі, бо ж недаремно смикаються у нього брови і кривиться рот...»

Так думав Карлюга тоді, як Гайдученко сидів нерухомо коло вікна і не знати було, чи стежить він за Карлюгою, чи замислився. Нарешті агроном порушив мовчанку.

— Мене цікавить, яким способом ви...— Гайдученко запнувся,— ви заробили собі в селян репутацію святого?

— Дурниці то все,— дражливо відказав Карлюга, на мить зупинившись. Потім він знову важко заступав по скрипучій підлозі, немов олив’яними ногами.

— Звичайно, дурниці. Я-то не вірю, що ви святий і мудрець, як це думають поліщуки, але мене цікавить, якою ціною ви таку репутацію заробили?..

— Нічого це не варто,— дражливо відказав Карлюга і зупинився посеред кімнати очікуючи.

Видно було, як Гайдученко знизав плечима і встав. Господар радий був, що гість виходить, і, щоб стушувати можливий неприємний відтінок розмови, сказав:

— Сподіваюся, що ми ще поговоримо з вами?

— Я з охотою,— якось просто і навіть радісно відповів Гайдученко,— у цих хащах інтелігентна людина — рідка знахідка,— закінчив він уже зовсім миролюбиво, виходячи з хати.

Коли він зачинив за собою двері, Карлюга висунув голову у темні сіни й запитав:

— А до вас можна зайти?

— Можна, звичайно, тільки... тільки у мене жінки і, той... не прибрано...

У голосі Гайдученковім чулася непевність людини, що їй незручно було відмовити, але не хотілося й давати згоду чи запрошувати.

— Ну, бувайте! — сказав Карлюга в темряву й зачинив двері.

«Вагається, але чому? Невже справді причиною є неприбрана кімната? Але ж вона може бути й прибрана?»

За справжню причину такої відповіді Райдученка Карлюга вважав щось більше за неприбрану кімнату. Цікавість його до агронома збільшилася, і він радий був, що розмова набрала гостроти і він не виявив свого дріб’язкового роздратовання.

421