Довелося й дідові випити з гостями, і горілка підбадьорила старе тіло.
Полягали спати покотом на підлозі, але дідові наказали стерегти і, коли що, негайно розбудити.
— Ми заплатимо...
Хоч випита горілка й тягла діда до балачки, та прибулі, видимо, не охочі були розмовляти з господарем і скоро поснули. Тільки дід сидів перед грубою і шамотів сам собі про давні діла, аж поки не схилився й не заснув коло лежанки...
ДВА ПОСТРІЛИ
Ранок кинув своє бліде світло через каламутні шибки лісової хатки й розлився сірим молоком. Гості й дід спали, коли Марта розплющила очі і здивовано оглянула кімнату. Вона не могла зрозуміти, де вона і як потрапила сюди, в цю хату. Це, певно, було вчора. Вона міцно заснула, стомившись од подорожі, і тому нічого не пам'ятає.
Марта всміхнулася собі й хотіла повернутися, але не змогла. Намагалася підвестися, та й у цьому їй не пощастило. Тіло боліло, і вона застогнала. Стогін розбудив діда, що підвівся з долівки і протирав очі.
— Що, дітко, води, може, вип'єш?
Марта тільки поворушила губами, що були сухі, як торішня трава. Дід подав їй кухлик з водою, дбайливо підвів Марті голову, і вона ковтала холодну вологу маленькими ковтками.
Напившись, вона безсило опустила голову на ліжко, а дід почав поратися по господарству. Він приніс оберемок дров, розтопив у грубі й поставив чавун з картоплею варитись.
— Діду!..— покликала Марта.
Дід устав і підійшов до хворої. Марта ледве чутно запитала:
— Діду, хто там дихає?
— То якісь подорожні, дитино... Вчора прибули...
— Як я до вас дісталася, діду?
— Дісталася, дитино, дісталася... ішла й дісталася... Ось уже три дні, як прийшла...
— Три дні, діду?..
