по-осінньому й заговорив своєю блідою сонячною мовою. Дівчина подалася лісами та перелісками туди, куди кликало її сліпе почуття...
Цілий день вона йшла зарослими стежками, що несподівано виникали і так само несподівано зникали, аж поки не дійшла до лісової сторожки. Вікна в ній були цілі, так само як і огорожа, і на всьому відчувалася дбайлива хазяйська рука.
Марта вкрай знесилилась, бо не їла ще з того часу, як вийшла з Карлюжиної хатки. Її тіпала пропасниця, і обличчя горіло хворобливим огнем.
Дівчина підійшла ближче й зазирнула у двір. Просто перед нею стояла незграбна постать старої людини, що намагалася розрубати колоду, але сили її не дозволяли це зробити. Дідові, видимо, було принаймні років вісімдесят, і ввесь він немов обріс мохом. Він помітив Марту й дивився на неї здивованими очима, що блищали старечим блиском з-за сивих кошлатих брів. Вся голова його була немов обліплена білою вовною, а одежа висіла рам’ям.
— Добридень,— привіталася Марта, але дід зачекав із відповіддю й, тільки подумавши, відповів на привітання. Він кинув свою сокиру й пішов дрібними старечими кроками до Марти, ввесь час не зводячи з неї очей.
Так він дивився кілька хвилин, аж поки в ньому не воскресли старі-престарі звичаї гостинності, і він запрохав подорожню до хати спочити. Це він зробив якось урочисто, з тою старосвітською велебністю, що ще схоронилася по глухих закутках і вважається за обов'язкову в поводженні з гостем.
Марта пройшла за дідом через двір і ступила в маленькі сінці. Там було багато мисливської снасті: якісь сітки, сільця, пастки, що стояли під стіною й висіли на кілках. Це трохи здивувало Марту, і вона подумала, що, певно, десь недалеко є озеро або річка.
Дід почастував дівчину печеною рибою та картоплею, а вважаючи обов'язок гостинності за справлений, спитав, куди вона йде і як потрапила в ці краї.
Марта довго пояснювала господареві мету своєї подорожі, а дід хитав головою й докірливо дивився на неї. І що далі говорила Марта, то більше плуталися її думки, і вона не впізнавала свого голосу. Він звучав, немов відкілясь збоку, чужий і ворожо-холодний. Нарешті Марту почала трясти пропасниця, вона зціпила зуби й стиснула руки в кулаки, щоб не тіпатись, але це не врятувало її. Пропасниця
