А позаду чулася канонада сліпої помсти безсилої людини, і кожен вибух тряс землю, і розривав небо, і червонив важку пітьму.
У темряві тупотіли коні і шумів вітер. Люди мовчки їхали в темну безвість...
БОЯЗКИЙ ДЕНЬ
Далеко тікати не було рації. У лісі така темрява, що за три кроки не можна було знайти не то що одного чоловіка, а й цілий десяток. Тому Чмир не подався в глибину лісу, а засів у чагарнику поблизу садиби, щоб принаймні чути, що робиться.
Перший вибух приголомшив Чмиря, і він припав до землі, а коли почув ще вибухи, поповз геть, ховаючись попід деревами, бо шмаття землі й дерева далеко розліталися в лісі й могли поранити.
Андрієві ледве пощастило врятуватися, коли до його кімнати вдерлося кілька чоловіка розбишак. Зрозумівши, що пробитись через двері немає змоги, він зупинив напасників пострілами, а сам вискочив у вікно, висадивши рами. На щастя, за вікном не було варти, і Андрій зник у найближчих кущах. Бандити спробували шукати втікача, і Чмиреві довелося зайвий раз випробувати свою витриманість, щоб не стріляти... Пошукавши недовго, бандити, переконані, що Чмир утік, пішли геть.
Тільки на світ зайнялося, Чмир обережно посунувся ближче до садиби. Вітер ущух, і досвітній туман безборонно обволікав дерева. Тишу ніщо не порушувало. Небо було вкрите розірваними рештками нічних хмар, що застигли нерухомо у непривітній височині.
«Навколо, певно, нікого немає. Вибухи налякали банду...»
Та хоч і була така певність, Чмир тримав руку на держалні маузера, ідучи до садиби. Та от і садиба.
«Так он яку силу винайшов Гайдученко!» — подумав Чмир, стоячи на дорозі. Обережно наблизився він до подвір'я й довго шукав очима натяку на розтерзану людину, але нічого не знайшов.
«Так невже ніхто не загинув під час вибухів? Адже ж, безперечно, те все зробив Артем, а коли не він, так бандити, необережно повівшись з термінідом. А може, банда підібрала трупа? А може, вона живцем захопила Артема?
