Двері сторожівні виходили в його бік, і він міг стежити за ними.
Потроху дим з димаря перестав куритися, мабуть, у грубі погасло, але з хати ніхто не виходив. Це починало непокоїти Чмиря, й закралося підозріння, що його помічено і пожильці ховаються. Але ж він був надто обережний, щоб його можна було помітити!
Потроху ця думка розвіялася, але видавати своєї присутності Чмир не хотів і чекав, що хтось покажеться з хати.
Хвилини проходили одна по одній довгі, як вічність, а Чмир нікого не бачив. Тоді в нього виникла думка, що з хати є вихід у другий бік і пожильці користуються з того другого виходу. Він тихо прослизнув чагарником, щоб перевірити свої підозріння, і, здивований, побачив глуху стіну. Чмир повернувся на свою стару позицію, але будинок стояв мертвою пусткою.
Але чого тоді в ньому палилося? Чому вставлено одиноку шибу у вікно? Значить, там хтось живе? Але хто?
Чмир плутався в здогадках і нарешті насмілився. Він вийняв пістоль, пересвідчився, що все в ньому гаразд, і поклав його для зручності в кишеню, тримаючи руку на держалні, готовий вмить вихопити й сіяти смерть меткими пострілами. Він одійшов чагарником так, щоб підійти до хати непомітно, і, опинившись коло дверей сінець, відчинив їх. Двері були незамкнені, так само незамкнені були й двері до хати. Одчинивши їх, Чмир став убік, щоб на всяк випадок мати змогу сховатись од ворожих пострілів.
— Хто в хаті? Виходь!
Голос його продзвенів глухо в темних сінцях і не знайшов відгуку в світлиці.
Не маючи відповіді, Чмир почав із своєї схованки вдивлятися в світлицю, і очі його прикувала до себе чорна тінь, що маячила в кутку. Розглядіти її не можна було, але належала вона, напевно, людині.
Тінь нерухомо чорніла і, зважаючи на всілякі несподіванки, Чмир вигукнув ще раз:
— Руки вгору! — і націлився в постать. Та й це не справило вражіння на постать людини.
Раптом холодний жах поскріб Чмиря по шкурі, волосся заворушилося на голові, а рука міцно стисла пістоля,— очі, призвичаївшись до напівпітьми, виразно бачили голову людини, що схилилася набік у неприродній позі.
«Завісився»,— промайнула полохлива думка і прогнала
