Марта повернулася до хати, закинула двері на гачок та засув і почала поратись. Вона поставила горщик картоплі на плиту, а сама взялася перекладати речі, щось пильно шукаючи. Вона вже перебрала все, і тільки маленький вузлик на печі лишивсь нерозібраний. Той вузлик поклав туди Тома, коли вони прийшли в цю глушину і розташувалися в покинутій лісовій сторожівні.
Марта розгорнула вузлик.
— Здається, вони...— мовила вона сама собі й піднесла пачку паперів до вогню.
— Так, це вони,— ствердила Марта тихо й поклала їх за пазуху.
«Це вони, Артемові записки, і вона їх має отут, на серці... Тепер вона може знайти те, що втратила... Вона знайде те, чого не мала досі...»
Похапцем дівчина склала свої убогі манатки й зв'язала їх у вузлик. Наділа кожушанку й запнулася хусткою. Вона готова в дорогу, але кудою йти цієї чорної буряної ночі, де шукати того, кому вона понесе свою любов і приязнь?
Марта сіла на лаву й замислилася. Тома пішов у сусіднє село, там обіцяли йому роботу. Він попереджав, що, може, не повернеться сьогодні. А може, й повернеться? Скоріше не повернеться, бо вночі може заблудитись... А коли не вернеться, то чи не краще їй перебути до ранку в цій задимленій, але затишній хатині, а на світанку податися геть, щоб не бачити ні цієї хатини, ні того, хто так палко домагається її кохання.
Так, вона піде ранком звідси, але коли той ранок? Чи не прийде тим часом немилий Тома, що вхопилася вона за нього, як за соломинку під час негоди?
Ні, вона таки піде зараз, щоб не ризикувати. Вона піде тою стежкою, що веде до вуглярських сараїв, і відти зверне в той бік, звідки приходив він... Вона ж добре пам'ятає, звідки він приходив! Вона піде в тому напрямку і знайде свого сміливого лицаря з чорними крилами, що стереже її серце і вдень і вночі.
Вона піде до його табору і покладе перед ним ці папери і скаже йому, що вона виконала все, що потрібно було для його кохання, і тоді... тоді...
Марта не знала, що буде тоді, але відчувала, що тоді буде щось таке, чого вона шукала ціле своє життя.
Озирнувши темну кімнату, дівчина тихо вийшла й щільно зачинила за собою двері. У вікні вона бачила відблиски
