— Артем дуже погано себе почуває... Я була в нього й нічого не могла допитатись... він як очманілий...
— Так, він у тяжкому стані...
— Що робити?
Чмир розвів руки. Він ще не зібрався з думками під цією навалою несподіваних подій. Тільки допіру йому сплила в голову думка про Карлюгу, і він ухвалив негайно йти до нього. Він ще не вирішив, про що він буде говорити з ложкарем, але мав твердий намір іти.
— Я піду... до Карлюги...
Віра Павлівна нічого не сказала, і Чмир, важко гримаючи чобітьми, вийшов з кімнати.
Мертва тиша панувала на подвір'ї і в лісі, що стояв у диму осінніх туманів. Хмари гусли й низько схилялись до землі, немов бажаючи послухати її дихання. По двору ходила спокійна курка, забута комунарами, і ця курка ще більше підкреслювала спорожнілість дворища. На землі виразно виднілися сліди від коліс. Чмир обійшов усі закапелки двору, оглядаючи допитливо й уважно найдрібніші куточки. Йому зробилося моторошно від цієї порожнечі.
Обійшовши двір, Андрій пішов нагору до Карлюги.
Без попередження він узявся за клямку й одчинив двері. У присмерках кімната дихнула на нього пусткою. Ніяких слідів житла, ні діжок, ні струменту, ні всього того, що було в кімнаті Карлюжиній.
Навіть груба розвалена, і з неї взято плитку й дверці.
«Певно, забрав із собою на нове житло»,— подумав Чмир, і думка чомусь зв'язала цю втечу з утечею Марти й комунарів.
Він сів на колоду коло груби, бо відчув утому в ногах, і оглядався навколо. Біля груби накидано купу остружок, далі в кутку залишилися козли від ліжка, а поруч кронштейни від нічного столика. У найтемнішому кутку, де накидано так само остружки, видно підняту дошку. Чмир устав і пішов у куток. Піднята дошка підлоги тирчить, немов поламане ребро. Під дошкою порожнє місце, на якому, видимо, щось переховувалося. Раптом Андрієві спадає на очі білий шматочок, що теліпається на цвяху в дошці. Видимо, папірець залишився з того часу, як заховане виймали з-під підлоги.
Обережно, як пушинку, Чмир зняв той білий шматочок паперу з цвяха й підніс до світла. З одного боку той клаптик зовсім білий, а з другого — уривчасті слова: «Треба досліди», «Войшиць...», «аналі...».
